Хрест людини – її духовні завдання

Рогова Олена Георгіївна,

старший викладач кафедри філософії освіти

Дніпропетровського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

Хрест людини – її духовні завдання

В сьогоденні існує якийсь невимовно болісний контраст між тим, як посилено висувається завдання розвитку сили особистості, вміння знайти і відстояти себе в складних умовах сучасного життя, і тим, яка пригнічена й обмежена в наш час особистість людини, якою слабкою, пасуючею під найменшим життєвим випробуванням і безсилою вона є. Та сила, яку вихователі прагнуть розвинути в дітях, не оберігає їх від трагедій, від жорстоких і болісних невдач, від безрадісного й навіть безглуздого життя. Сумним доказом цього є стрімке зростання кількості суїцидів, особливо в підлітковому віці. Фізичне здоров’я, культура розуму й почуттів, сильний характер, здорові соціальні навички не рятують від глибинних, трагічних конфліктів в душі людини, не охороняють її у важкі години усамітненого роздуму. Людина під нашаруванням повсякденного та звичайного  виявляється ширшою та глибшою, складнішою та духовнішою, ніж уявлення про неї, прийняте багатьма освітянами сучасності. “Яскрава особа”, “людина з сильним характером” – ці поняття можуть бути однаково віднесені не тільки до цілком позитивної, високоморальної натури, але часто, на жаль, і до натури суперечливої, свавільної, або навіть охопленої злими та жорстокими нахилами.

Нарешті потрібно визнати: саме відмова від християнських етичних засад багато в чому сприяла моральній кризі в нашій країні та в інших країнах Європи. Найзабезпечініші країни світу з найвищим рівнем життя дають максимальну кількість неврозів і психозів, не говорячи про інші жахливі явища. Все це свідчить про  відсутність міцного стрижня в середині людини, який би дозволяв їй проходити випробування, долати труднощі, переборювати негаразди та жити з усвідомленням власної відповідальності за кожну мить життя. Саме все це давало людині християнство. А християнська педагогіка була віддзеркаленням християнського вчення.

У зв’язку з темою наших читань особливої уваги заслуговують напрацювання видатного православного педагога протоієрея В. Зеньковського.

Сенс розвитку особистості В.Зеньковський пояснював через взаємодію духовної та психофізичної сфер людини. Розвиток психіки ієрархічно пов’язаний з духовним і фізичним розвитком людини. І якщо фізичне життя дає підстави для психічного розвитку, то духовне життя визначає його зміст і спрямованість. Створення умов для духовного розвитку, для пошуку особистістю  Нескінченного й Абсолютного, є джерелом та фундаментом розвитку душі за теорією В. Зеньковського. Саме прагненням людської душі до Творця можна пояснити перетворення особистості з пихатості до смирення, з жорстокості до милосердя, з розпусти до цнотливості й т.і.

Прот. В. Зеньковський попереджає про небезпеку спрощеного розуміння духовного життя, підкреслюючи, що духовне життя не є простим «залученням до світу цінностей», не є навіть «релігійним життям взагалі», а має в кожному своє індивідуальне завдання, свою внутрішню логіку. Логіку духовного шляху розвитку особистості В. Зеньковський пов’язує не із зовнішніми подіями, а з внутрішніми завданнями, з духовною стороною життя, яке може бути розкрите в розумінні «хреста» та «хрестонесіння». «Шлях людини визначається не простим зв’язком духу та психофізичної сторони, але в ньому виявляється своя – для кожної людини особлива – закономірність, яку звуть «долею», яка в християнстві зветься «хрестом». В глибині особистості прихована причина своєрідності, неповторності її, прихований, проте, і її хрест, який, кажучи формально, є не що інше, як логіка духовного розвитку даної людини. Кожна людина приносить з собою в світ свої завдання, які вона повинна вирішувати в своєму житті; і ці завдання, пов’язані з духовними особливостями людини, залишаються одними й тими ж, незалежно від умов, в яких людина живе, – інакше кажучи, вони можуть і повинні бути вирішені в будь-яких умовах життя. Логіка життя пов’язана не із зовнішніми подіями, а з внутрішніми завданнями, з духовною стороною життя. У біографії кожної людини треба вміти бачити крізь зовнішній ланцюг подій в її житті ту останню глибину, в якій розкривається хрест людини – її духовні завдання, логіка її духовного шляху. Реальність нашої свободи не знімає сили цієї даності нам хреста. Ми вільні в тому, чи візьмемося ми за виконання свого завдання… але неможливість зріктися «вписаного» в нас хреста є межею нашої свободи, є свідком нашої залежності від Бога, Який кожному дає його хрест» [1, с.53].

Покликання кожної людини до життя «в Бозі» визначає таємницю духовного життя особи, таємницю хреста в кожному, таємницю індивідуальності і своєрідності  людини. Труднощі «несення хреста» не тільки в тому, що часто людина не усвідомлює духовних завдань, що стоять перед нею. Труднощі лежать у внутрішній невлаштованості людини, що йде і через спадковість, і через неправильне фізичне, соціальне життя, через обтяження душі різними конфліктами. Все це В. Зеньковський пов’язує з поняттям гріха в людині, який є глибокою викривленістю в людині, породженою первородним гріхом і є причиною слабкості  духовної сили в людині.

Життєвий хрест несуть всі: готові до цього і люди, що чинять опір, духовні, і ті, хто живуть лише сьогохвилинними турботами. Духовна людина відрізняється від бездуховної тим, що бажає нести свій хрест, або хоча б з терпінням ставиться до випробувань, усвідомлюючи, що хрест – це страждання, яке повинна перенести людина, щоб навчитися вірі, терпінню, співчуттю, тощо. А співчуття — це ні що інше, як виконання найважливішої заповіді — любові до ближнього. Щоб відчути біль, біду, самотність, слабкість іншої людини необхідно самому їх пережити. Діти часто бувають невмотивовано жорстокими до тварин і людей, а часом і до своїх батьків, дуже часто тому, що не мають досвіду болю, досвіду страждання. Хрест необхідний людині, щоб познати себе, побачити свою недосконалість.

Усвідомлення свого життя як несення хреста, розуміння й прийняття свого хреста і означає духовне становлення особистості людини. Свідоме несення хреста в житті дозволяє виносити страждання.  Бунт проти страждання робить страждання подвійним, людина страждає не тільки від посланих їй випробувань, але і від свого бунту проти страждання. Для християнина хрест – духовні ліки, що зціляють від гріха, засіб духовного зростання. Людина, що добровільно несе свій хрест, що усвідомила своє життя як служіння, стає вільною в дійсному значенні цього слова, стає відкритою для свого духовного розвитку, для розкриття в собі образу Божого, для особистого становлення.

Становлення і розвиток особистості відбувається, з християнської точки зору, не в самореалізації, саморозвитку, самоствердженні людини, тобто не у виключенні іншого, не в протиставленні себе тому, що не «я», а, навпаки, у відмові володіти чимось для себе: особистість існує завжди у напрямі до іншого, до свого ближнього – до того, хто тебе потребує.

Святіший Патріарх Кирил, говорить, що духовний прогрес особистості «найбільш інтенсивний в ситуаціях, коли ми обличчям до обличчя зустрічаємось зі скорботою й труднощами цього життя. Не в ідилії домашнього затишку і налагодженого побуту, не в умовах комфорту і благоденства, не в сприятливій і доброзичливій обстановці відбувається духовне зростання людини, але за ситуації, коли вона обличчям до обличчя стикається з труднощами, які покладає на неї життя. Взяти хрест свій і слідувати за Господом — означає самоудосконалюватися в терпінні й любові, зростати в дусі від сили в силу, поставивши над собою і своїм існуванням закон — заповіді Христові. Причому робити це потрібно не умоглядно-теоретично і не в затишних умовах, а в центрі життя, долаючи в любові до ближніх ту скорботу і той біль, які були дані нам. Якщо в центр свого життя людина ставить Бога, якщо вона готова взяти свій хрест, якщо мужністю, терпінням і жертовністю вона здатна подолати скорботу й біль, то Господь їй Помічник. «Слідуй за Мною», — говорить Христос. У цих закличних словах є якась прихована вказівка на обов’язкову допомогу Божу, заклик не зневірятися, як би ні було важко, не впадати в озлоблення, не лізти в петлю, не занурюватися в порок, не втрачати орієнтирів в житті, інакше — загибель» [2, с.246-247].

Знання цих одвічних християнських засад допоможе й в сьогоденні зберегти юні душі від розтління, що несеться бурхливим потоком від розрекламованої поп-культури, від нічим необмеженого інформаційного впливу  медіа-простору. Це той зміст, який ніколи не прийдеться компенсувати наркотичним зіллям; це той стовбур, що утримає від помилки в бурхливому морі життєвих проблем; врешті-решт, це гарантія спокійного життя в похилому віці громадян середнього віку сьогодення.

Література

  1. Протоиерей профессор Василий Зеньковский. Психология детства. – Екатеринбург, 1995.
  2. Святейший Патриарх Кирилл. Слово пастыря. – К., 2009.

 

Рогова Олена Георгіївна,

старший викладач кафедри філософії освіти

Дніпропетровського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники

Unique visitors to post: 9

Комментарии закрыты.