Про інертність, цінності та вимоги часу

 Рогова Олена Георгіївна,

старший викладач кафедри філософії освіти Дніпропетровського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

У житті особистості й суспільства є місце для свого роду інерції. За інерцією представники  різних суспільних течій люблять батьківщину, хоча тієї батьківщини, котру люблять, або ніколи не було, або сьогодні вже немає. За інерцією приречено оре землю селянин, який не отримує за це нормальних грошей. За інерцією борються за класичну моральність люди старших поколінь, частково тому, що грішити пізно, частково тому, що не «можуть мовчати». Інерційна діяльність у світі людей цінується невисоко. У світі, що швидко змінюється, інерційна діяльність цінується ще менше, бо вона може стати перешкодою на шляху засвоєння нового й вкрай необхідного. Інерційна діяльність в освіті сьогодення стає практично небезпечною. Нові часи вимагають швидкого впровадження нових освітянських стратегій.

В даний час стає все більш очевидним, що гігантські успіхи науково-технічного прогресу ХХ століття хоч і підвищили стан матеріального життя людей, все ж таки не привели до його підвищення культурного та етичного рівня, не поліпшили, а швидше, навпаки, погіршили стан фізичного та психічного здоров’я людства. В результаті грандіозні перемоги науки і техніки, що відкрили та продовжують відкривати нові горизонти соціального прогресу, вже сьогодні ставлять під питання саме існування людства, підвівши його до межі виживання. На переконання багатьох науковців, однією з причин виникнення реальної загрози самознищення суспільства є втрата людством універсальної ціннісної системи, що спирається на вищі духовні та моральні абсолюти. Все більше  вчених визнають що, духовні цінності суспільства, які становлять фундамент первинних сенсів суспільного буття, є найвищим рівнем регуляції соціальних процесів, вони формують усталену систему суспільних відносин і зміцнюють соціум. Саме тому в даний час багато діячів науки, педагогіки, культури,  одним з найважливіших шляхів виходу з цього небезпечного стану бачать в розвитку духовної свідомості, в залученні до духовних засад людства, в злитті їх з науковими знаннями для встановлення між ними гармонійної єдності.

Якщо школа не бачить необхідності відродження духовності, вона діє інерційно, і зрозуміло, що ця діяльність не може сьогодні цінуватися високо.

Поняття «духовність» нині широко вживається, хоча й недостатньо  розтлумачене у філософській, психологічній та педагогічній літературі. Духовність – це складний психічний феномен самоусвідомлення особистості, внутрішнє сприйняття, привласнення нею сфери цінностей, культури, вростання в них і розуміння їх як власного набуття.

До духовно-моральних цінностей належать уявлення про добро і зло, прекрасне й потворне, про призначення людини, про ідеали, норми, принципи життєдіяльності тощо.

Духовно-моральні цінності, уявлення, установки та аксіоми – це продукт нашої історії та культури. Зародившись у І ст. нашої ери в Палестині в контексті розвитку християнства, вони пройшли разом з людством багатовікову еволюцію.

Починаючи з перших років нашої ери, відбувалося становлення головних християнських цінностей – загальних чеснот: розсудливості, поміркованості, справедливості, стійкості, чесності, правдивості, вірності слову і теологічних чеснот: віри, надії, любові, жертовності, милосердя. Сталими моральними взірцями були та є десять заповідей Мойсея.

Глибинні цінності християнства стали джерелом та основою синтезу моральних ідей античності (істини, добра, краси, знання) з християнськими універсальними чеснотами, що не залежать від будь-яких політичних та етнічних рамок, вони звернені до особистості, як відповідача за свої дії.

Від середньовіччя саме християнство формувало культурну традицію та забезпечувало культурну єдність спочатку Західної Європи, а поступово й всього світу. Християнські культурні цінності стали основою розвитку всієї культури, особливо музики, живопису, архітектури, літератури. Вони інтегрувались з іншими спорідненими цінностями, наприклад, етичними переконаннями певного народу, моральними звичаями і традиціями, будували ціннісний світ родини, стосунки між батьками й дітьми, вчили поважати старших.

З часом, в епоху Просвітництва та нові часи християнські цінності перестали прямо ототожнюватись з християнством як релігією і почали оцінюватись як універсальні моральні цінності західної цивілізації в культурологічному її вимірі, набули загальнолюдського характеру. Нині вони є невід’ємною частиною сучасної культури і явно чи приховано впливають на життя кожної людини й суспільства в цілому, незважаючи на те, яку світоглядну позицію займає кожна конкретна особистість.

Отже, довгостроковий і понад ситуаційний, інтегративний характер цінностей, що стали гуманістичними постулатами та увійшли до людської культури як християнські моральні чесноти, надає їм особливої ролі в процесі виховання дітей та молоді.

Вже шостий рік продовжується впровадження курсів морально-духовного спрямування в освітянське середовище. Сьогодні можна з впевненістю стверджувати, що вчительство, батьківська спільнота все більше й більше повертається до цієї проблематики.

На мою відверту та виважену думку і сучасний вчитель повинен переосмислити й переорієнтуватися, тобто відійти від усталених в минулому однобоких канонів у суспільстві щодо моральних цінностей та використовувати величезний потенціал традиційних духовних скарбів людства.

 І тоді ми справді зможемо спостерігати активний процес оновлення змісту освіти й удосконалення систем духовного виховання учнів, переосмислення й переорієнтації підходів щодо розвитку особистості та впливу на формування її високоморальної громадської позиції, національної свідомості, потягу до прекрасного. І  пам’ятати: саме школа формує майбутні покоління, а від цього залежить розвиток і розквіт нашої держави, нашого суспільства і нашої родини.

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники

Unique visitors to post: 1

Комментарии закрыты.